Історія справи

Постанова ВССУ від 15.02.2024 року у справі №175/2573/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 175/2573/22

провадження № 61-13143св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року у складі судді Білоусової О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень суб`єкту владних повноважень, визнання недійсними державних актів про право власності на землю.

2. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25 лютого 1992 року Дніпропетровською районною державною нотаріальною конторою, після смерті їхньої з ОСОБА_2 матері ОСОБА_4 , вона та її сестра - ОСОБА_2 в рівних частинах (по 1/2 кожна) успадкували житловий будинок та господарські будівлі і споруди (літня кухня, сарай, вбиральня), розташовані на земельній ділянці площею 0,32 га за адресою: АДРЕСА_1 та їхні частки в домоволодінні є ідеальними по 1/2 у кожної та не були виділені в натурі.

3. Рішенням виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 25 грудня 1996 року № 106/18 земельну ділянку площею 0,16 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передано у власність ОСОБА_1 .

4. Як співвласниці рішенням виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 25 грудня 1996 року № 106/19 земельну ділянку площею 0,16 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передано у власність ОСОБА_2 .

5. 20 жовтня 1997 року Новоолександрівською сільською радою видано державні акти на право приватної власності на землю з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд № 016932 та № 016931 відповідно.

6. Вказувала, що влітку 2018 року вона обладнала заїзд до своєї частини домоволодіння для свого автомобіля з боку АДРЕСА_1 , оскільки іншого можливого варіанту не існує і, як виявилось, через частину земельної ділянки ОСОБА_2 .

7. Попри обладнання заїзду до своєї частини домоволодіння для свого автомобіля з боку АДРЕСА_1 за наданої раніше згоди, ОСОБА_2 стала перешкоджати їй у виході та виїзді на АДРЕСА_1 через належну їй земельну ділянку, що порушує її права.

8. Враховуючи наведене просила суд усунути їй перешкоди в користуванні нерухомим майно шляхом: скасування рішення виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради народних депутатів від 25 грудня 1996 року № 106/18; рішення виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради народних депутатів від 25 грудня 1996 року № 106/19; визнати недійсними державні акти на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_2 серії ДП ДН № 016931 від 20 жовтня 1997 року, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1000, та на ім`я ОСОБА_1 серії ДП ДН № 016932 від 20 жовтня 1997 року, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 997.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не надано доказів прийняття органами місцевого самоврядування протиправних рішень з приводу отримання сторонами земельних ділянок у власність. При цьому судами зазначено, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

14. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 570/4030/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 648/3842/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 907/68/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 272/62/15-ц, від 03 грудня 2019 року у справі № 372/4583/14-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що земельні ділянки сторонам у справі передано некомпетентним органом, тому рішення щодо передачі земельних ділянок у власність та державні акти підлягають скасуванню.

17. Вказує, що судами не враховано принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній споруди. При цьому право власності на домоволодіння на даний час належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності.

18. Факт порушення прав позивача підтверджується актом № 11 від 12 лютого 2021 року про обстеження земельної ділянки, у якому комісія вважала за доцільне переглянути схему розподілу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та рекомендувала визнати недійсними державні акти на право приватної власності на землю.

19. Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про обрання неефективного способу захисту порушеного права.

20. Посилається на те, що оскільки рішення про передачу земельних ділянок під успадкованим домоволодінням у власність сторін прийнято некомпетентним органом, тому, ані вона, ані ОСОБА_2 , не набули в 1997 році прав власності на земельні ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21. У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. Після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували домоволодіння в рівних частинах, розташоване на земельній ділянці площею 0,32 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

23. В порядку приватизації рішенням виконкому Новоолександрівської сільської ради народних депутатів № 106 від 25 грудня 1996 року сторонам передані земельні ділянки площами по 0,16 га.

24. У 1997 році сторони оформили право власності на свої земельні ділянки, про що 20 жовтня 1997 року виконкомом Новоолександрівської сільської ради видані відповідні державні акти на право приватної власності на землю та погоджені відповідні межі земельних ділянок. Згідно з раніше встановленими межами земельних ділянок позивачка не має виходу на АДРЕСА_1 , має вихід на АДРЕСА_2 , до якої примикає її земельна ділянка. Влітку 2018 року вона обладнала заїзд для свого автомобілі з боку АДРЕСА_1 через частину земельної ділянки відповідачки.

25. У висновку судового експерта Івченка В. В. № 1354-10 від 30 листопада 2021 року зазначено, що: на час проведення дослідження фактичне користування співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівлями та спорудами, а також земельною ділянкою домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 не відповідає часткам у праві власності по 1/2 частки кожному відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 лютого 1992 року та матеріалам державних актів на право приватної власності на землю, а саме: частина земельної ділянки співвласника ОСОБА_1 , на якій знаходяться частини кімнат, знаходиться на частині земельної ділянки співвласника ОСОБА_2 , а частина земельної ділянки ОСОБА_2 , на якій розташовані частини двох кімнат, знаходиться на частині земельної ділянки співвласника ОСОБА_1 . Відсутність виходу (виїзду) на АДРЕСА_4 співвласника ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 не відповідає приписам п. 15.3.1 ДБН 5.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» та п. 8.1, п. 8.2 ДБН В. 1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва. Загальні вимоги» щодо проїзду пожежних автомобілів і доступу особового складу пожежно-рятувальних підрозділів з автодрабин і автопідйомників у будь-яку квартиру чи приміщення житлових будинків. Існує технічна можливість облаштування виходу (виїзду) на АДРЕСА_1 із квартири АДРЕСА_4 співвласника ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 ».

Позиція Верховного Суду

26. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

27. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

29. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

32. Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

33. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

34. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

35. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

36. Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували домоволодіння в рівних частинах, розташоване на земельній ділянці площею 0,32 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

37. В порядку приватизації рішенням виконкому Новоолександрівської сільської ради народних депутатів № 106 від 25 грудня 1996 року сторонам передані земельні ділянки площами по 0,16 га.

38. У 1997 році сторони оформили право власності на свої земельні ділянки, про що 20 жовтня 1997 року виконкомом Новоолександрівської сільської ради видані відповідні державні акти на право приватної власності на землю та погоджені відповідні межі земельних ділянок.

39. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

40. Враховуючи те, що з копій державних актів на право приватної власності на землю вбачається, що земельні ділянки перейшли у власність позивача та відповідача однакової площі, відповідно до визначених меж, які погоджені сторонами добровільно, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті органом місцевого самоврядування рішень про передачу земельних ділянок у власність було порушено вимоги законодавства.

41. При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

42. Також колегією суддів враховано, що ОСОБА_1 користується наданою у приватну власність земельною ділянкою з 1997 року і протягом більш ніж 20 років не порушувала питання щодо незаконності прийнятих сільською радою рішень та виданих на їх підставі державних актів на землю.

43. При цьому, як зазначила ОСОБА_1 у позовній заяві, земельними ділянками сторони користувались за усною домовленістю, проте влітку 2018 року вона обладнала заїзд до своєї частини домоволодіння для свого автомобіля з боку АДРЕСА_1 , бо іншого можливого варіанту немає, і, як виявилось, через частину земельної ділянки відповідача. Вказувала, що з часом ОСОБА_2 почала перешкоджати у виході та виїзді на вул. Кодацька через належну їй земельну ділянку, тому, позивач вважала, що визначені межі земельних ділянок порушують її права.

44. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

45. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

46. Таким чином, враховуючи те, що позивач вважала, що її права порушено, тому що відповідач чинить їй перешкоди у проїзді автомобілем по належній на праві власності земельній ділянці, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту, на її думку, порушеного права, оскільки остання питання заїзду/виїзду позивача до вул. Кодацької через земельну ділянку відповідача вирішується укладенням земельного сервітуту.

47. З урахуванням встановлених обставин судами колегія суддів відхиляє посилання заявника на висновки Верховного Суду щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справ № 921/158/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 тощо, оскільки, успадкувавши домоволодіння, сторони добровільно приватизували земельні ділянки у рівних частках та погодили межі належних їм земельних ділянок.

48. Враховуючи те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

49. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

50. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

51. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян